Я досить скептично ставлюся до можливості конкуренції вітчизняних виробників / промисловиків і імпортерів. Справа в тому, що замістити ті чи інші види практично неможливо. Кожен вид риби має свій амінокислотний і ліпідний склад, не кажучи вже про хромосомномий набір, а також спектр її харчування. Наприклад, планктон в різних ділянках Світового океану різного видового складу, а значить, він дає рибі найрізноманітніші набори амінокислот. Тому ці риби, аж ніяк, не можуть між собою конкурувати, я вже не кажу про конкуренцію з прісноводними рибами. Конкуренція можлива між імпортерами/промисловиками, що доставляють рибу з одного регіону, або між виробниками, що мають однакові умови її вирощування.
Якщо взяти Україну, через низьку обізнаність і платоспроможність, покупці схильні до більш дешевих білків в тому числі курятини. Тому, в першу чергу, стоїть питання не конкуренції, а популяризації вживання рибної продукції і підвищення обізнаності споживачів.
Замістити, наприклад, камбалу судаком можна як просто один вид риби іншим, так само, як можна замінити спагетті гречкою або замістити один овоч іншим — наприклад, взяти і замінити картопля бруквою. Але по гастрономічним якостям, за смаковими складовим ніяк не можна замінити атлантичного лосося навагою. Тому коли ми відмовляємося від якогось типового набору, замістити його нічим іншим не можна, його можна підмінити, як в салаті Олів’є. Відома історія: салат Олів’є радянського зразка містив морква і зелений горошок, які заміняли — більше за кольором, ніж за смаком — ракові шийки і каперси.
Якщо взяти російське «імпортозаміщення», то ми побачимо, що довгий час заборонена і дискредитована в соціальних мережах норвезька сьомга — продавалась як «сьомга білоруська» хоча всі розуміють, що ніяку сьомгу в Білорусі не вирощують, там і моря-то немає.